У царстві мертвім всі погасли ліхтарі,
І лиш один світився від зорі і до зорі.
До нього простягали свої крильця
Нічні метелики і навіть комарі.
І я до нього брів,
Щоб душу він мені зігрів,
Та він від мене відвернувся
І не мені світив.
Це було марево моє,
Я вірив ще, що диво є.
Та це міраж окутав мою душу,
І я назад вертатись мушу.
Та ось я знову на шляху –
Дорозі правди і добра,
На ній земних скарбів немає
Та вірною була завжди.
ЇЇ лиш сильний обирає,
Не всім дозволено туди.
