Я відчуваю час і чую його стукіт,
Страшний годинник не шкодує сил.
І погляд вдаль, що опускає руки,
Де всі ті люди, від них лиш пил.
Він б’є, безжалісно і швидко,
Летить чимдуж, збиває, валить з ніг.
Міцний канат то є найтонша нитка,
Нестримний і тривожний часу біг.
Над ним усе – земля та небо,
І люди, що не вміють рахувати.
Вони не хочуть, їм не треба,
Бо гірше, коли можеш все пізнати.
Як час вбиває те, що так потрібно,
Надію й мрії - все чим я живу.
Він невблаганний і йому все рівно,
Губити в сні мене чи наяву…
