Рожева з білосніжним листям...
Не червона як у казках, лежала на землі троянда.
Вона була одна, а навколо пустота. Маленька краплина роси покотилася по тильній стороні, поволі залишуючи за собою довгий мокрий, а можливо уже і сухий- слід. Упавши на землю краплини наче не стало і схоже усі забули уже про неї. Тому що упавши вона наче прокричала іншій - "Котися" та зникла. Ця ігра могла продовжуватися - до полудня, але потім краплини тягли ручки до неба та зникали у великій хмарі. А що ж мала робити троянда, вона скоро засохне і єдиний хто згадає про неї - мимо проходячий жучок в пошуках якоїсь нової поживи. Але ж колись вона теж була як усі, стояла в велики фарфурофій вазі і тішила око глядача. Як би у ту ніч ніхто не підрізав її тендітні ніжки вона і досі б цвіла. Вона відчувала що її пелюстки ще не розкрилися, але і звуку не могла подати. Зазвичай має прийти людина і забрати її. Але кому діло до засохшої троянди? Якщо у людей сохне душа, а вони цього не помічають.
