Самотність... туга через край...
Який чудовий вечір!
Ти підійшов, щось запитав...
Кумедно так, до речі.
Питав порад, щось толкував,
Що світ твій лиш для неї,
Що ти її давно чекав,
І що існують феї...
Що ти одружишся, лиш пару років
Потрібно зачекати,
Бо для її величності
Не все стягнув до хати.
Я сперечалась, що чудний!
Що то не так важливо...
Можна й удвох докласти зусиль,
Щоб дім створить на диво.
Що є птахи, котрі разом
собі гніздо будують...
Бо на готове привести –
а вдячність чи відчують.
... Ти вигукнув, що правда моя!
І здався в суперечці,
І так цікаво подививсь...
Немов побачив вперше.
Нащось руки мої зловив...
й не знав куди їх знов подіти...
Ми так сміялись, мабуть,
На нас зглядались й діти.
Чудний, долоні мені стискав
І дякував нестримно,
Мов я знайшла те, що шукав
і віддала гостинно.
Мов заблудився в тупику,
А я відкрила двері...
Ти так на мене тоді дививсь,
Що зникли усі нерви.
А потім й ти кудись пропав...
.........................................
Самотність... класний вечір...
Ти на весілля своє гукав...
кумедно так, до речі.
Дуже Вам дякую 
