Подай мені претихий, теплий знак,
І хай звершиться те, що неминуче.
Крилата тьма з дерев плакучих
На груди ляже, і впаду навзнак.
Клади, клади Свою печать,
І хай задуха обпіка мої легені,
І над безсиллям, зібраним у жмені,
Гінці похмурі холоду стоять.
Просвічуй жили світляками,
В мені кипи живицею Своєю,
І застигай пахучим глеєм,
Замішуй тісто із грунтами.
З фіналу - на початок драми:
Ліпи для нового служіння,
Назви мене на мові безгоміння,
Поклич пошерхливи вустами.
Мене пропалюй, як лиш Ти умієш,
Терновим наскрізним вогнем,
Відзнач Себе гарячим сургучем,
Щоб дар оцей згадав, Леліє!
Коли я вперше знов вдихну
Розмай оновлений квітневий,
Побачу всміхнені дерева
Й Тобою ледь притоптану траву.
19.08.2015
дуже проникливо! Торкає за глибинні струнки, тремтить і відлунює почуттями ваш вірш.... ніжно, красиво, разом з тим з легкою напругою, пристрастю...Дуже сподобалось - пропалює наскрізь ваша поезія!
Віталій Стецула відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі) Радий, що мої слова змогли Вас так торкнути)
Ваш вірш випромінює тепло 
