Не можу ніяк я про тебе забути, хоча намагаюся кожного дня...
Мені залишається тільки зітхнути, я так потребую твого визнання...
Мені так бракує бездонного погляду, без нього - лише глибини холода...
А ти памята'єш, раніше, як з молоду...? Хоча може й ні, бо час як вода...
Я хочу навчитися жити без тебе... Борюся з собою кожного дня...
Але розумію, що ти лиш для мене... І ти, тільки ти... Й твоє гарне і'мя.
Так хочу забути твоі гарні очі, що зводили з розуму в мить день за днем...
Я бачу їх в снах й повертатись не хочу, щоранку в реальність де маса проблем...
Не можу ловити я твій рідний запах, на тілі чужих цих, до болі, людей...
Як тільки відчую, шукаю очами... У натовпі з лиць я не зводжу очей...
Не знаю як дати я раду бажанням, що вітром вірвалися у моє життя..
Я можу й не можу...Одні лиш зітхання... І все наче зрада...Все одно моя...
