Дивись чорний дим над містами стоїть…
Дивись там лелека домівку покинув.
І лиш на стовпах, між руїн, мимохідь
Ті гнізда пустують - хазяїн загинув…
Дивись, он маля серед купи речей…
Читає абетку - взяв книжку у ручки.
Йому лише шість, погляд ніжних очей,
Тепер він не син, лиш для діда онучек…
Не знає ще досвіду він у житті
Та бачив уже смерть, нещастя і горе.
Із рідних лиш дід - війна взяла батьків,
Які б повезли цього літа на море…
Не буде уже ніжних маминих слів
І батька рука не триматиме міцно.
Вже не повернути тих радісних днів.
Цей день у житті пам’ятатиме вічно.
Йому іще жити но ціле життя!
Так рано дорослим, ставати не можна…
Замурзане личко та посміх в очах…
І серце у грудях так б’ється тривожно!
Віднині не можна вже бути слабким!
Вмить ро́ки його вже примножились втричі!
А те, що підручник є справді важким,
Йому допоможе, як це не цинічно…
Дивись, навкруги лиш плач та війна!
Хлопчина повзе, так завзято до діда…
З околиці б’ють мінометні жорна!
І в мить в тому місці палають руїни…
І ось не онук ти тепер - сирота…
Пробач нам дорослим, пробач якщо зможеш…
Абетку тримай, допоможе вона.
Ти будеш нас краще і зовсім не схожим…
Володимир Царенко 10.11.2015́
Такий душевний,болючий вірш,взяла в обране.Якщо дозволите і якщо зможу без сліз,я його прочитаю дітям від Вашого імені.Мене часто запрошують до рідної школи,районної бібліотеки.
Володимир Царенко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
