Сіє і сіє холодна мжичка,
Листя намокло,капа з дерев,
Пізньої осені вона сестричка,
У свій полон всю округу бере.
Так непривітно,що й сонце сховалось,
Вже із-за хмар воно не вигляда,
Плачуть осінні квіти останні,
А слізоньки нікому їм витирать.
Угамувавши спрагу,умившись,
У сон поринає мати-земля,
Щоб з першим весняним теплом пробудитись
Та ніжними сходами світ звеселять.
