І ось, в останнє, для завершальної битви зібралися залишки армій двох найсильніших націй на цих землях. Між могутніми горами Штона і безмежними червоними лісами Ліври, колись величні цивілізації зустрілися на полі битви. Поле це, після стількох років кровопролитних боїв, було багряно червоним і нагадувало верхівки чудесних ліврових дерев. І лиш завдяки тому, що народи ці – прямі нащадки богів і тіла їхні зникають після смерті, це поле не вкрите горами трупів. З давніх, як сам всесвіт, гір було чутно відгуки цих битв, крики і стогін помираючих воїнів і плач духів, що захищали цей край.
Дивовижні створіння розбігалися в різних напрямках, коли війська йшли на бій. Могутні і грізні Краани, що не знали нічого, крім сили і честі, проти тендітних, магічних Лейнів, що з надзвичайною красою творили свої закляття, які, однак, могли холоднокровно вбити велетенського звіра. Нарешті погляди головнокомандуючих зустрілися і з обох боків пролунав наказ про початок атаки. Воїни ринули руйнуючим потоком вперед, не помічаючи на своєму шляху ні рослини, ні тварини. Завжди влучні стрільці Краанського легіону випустили град стріл, що вмить скосив чверть ворожих воїнів. Найвправніші чарівники і маги Лейнів почали творити свої вбивчі закляття, що один за одним знищували Краанських мечоносців. Довжелезними мечами рубали голови своїх ворогів сильні воїни і сяючими блискавками цілили, зі своїх посохів, хоробрі чаклуни. Ця страшна битва, що самих богів змушувала боятися, продовжувалася ще багато днів і ночей, доки останні воїни, які мужньо захищали свої землі, не впали виснажені і не зникли з цієї землі, як примари.
І не залишилося після цієї тривалої війни ні переможених ні переможців. І позбулися ліси Ліври своїх захисників, так само, як зосталися зовсім самі гори Штона. Ще багато поколінь згадували інші нації про цю війну і про дві могутні раси, які так банально зникли, через дурість свою і пиху. Ще багато сторіч ніхто не володів землями цих рас, щоб не повторити долю їхню, але колись знайдуться створіння, що знову розпочнуть битви за землі, яких вони не гідні…