Пожовкло перше листя на заплутаних гілках,
І падає, втомившись, пішоходам на плече,
Я знаю, що життя завжди вимірюють в роках,
Та в мене вік осінніми сезонами тече,
Відчутні перші подихи холодних вечорів,
У спеці непомітно натякаючи на мить,
На тлі незаплямованих людиною сторін,
В серцях пустих проспектів вже закохано щемить,
Бринять самотньо звуки злив серпневих в голові,
І арфи літні й сонячні стають мені чужі,
Ще осінь не приходила до всіх в календарі,
А я вже відчуваю меланхолію в душі,
Так хочеться побути наодинці з почуттям,
Зібравшись, взяти в руки наших радостей плоди,
Та в час, коли життя нарешті кличемо життям,
Пора збирати речі і печально далі йти,
Горять минулі спогади, як ліс сухий, до тла,
Хоч я й не раз ласкаво в долі кращого просив,
Завжди чекав осіннього ранкового тепла,
Ніколи не чекатиму осінніх вечорів.