Той перший сміх,ледве привідкриті очі,
ті сльози,що почуттями ранять,
Безсонний світ,й безсонні ночі,
закарбують сміхом нашу пам'ять.
Саме вони, вміють без причин радіти,
у них чистий світ,різнокольорових барв.
Пора давно нам всім зрозуміти,
що саме діти найцінніший скарб.
За, що ми віддаємо їхню радість?
Чому смиренно скиглять їхні душi?
За гроші,й нашу аморальність,
все частіше ми стаєм байдужі.
І ким пізніше діти виростають,
знедолені,сльозами біль не подолати.
Живуть?,та ні хіба лиш вижавають,
стараються свій голод втамувати.
Блукає світом й зупинеться на мить,
Спогляне,як десь живе сім'я.
Як до батька з щирим сміхом мчить,
з любов'ю,й майбуттям дитя.
Так важко буде погляд відірвати,
заплаче тихо, й просто розвернеться.
Не хочеться так вічно існувати,
божевільним криком серце розірветься.
І ті "батьки",не побудують все красиво,
життя їх долі ранами буде вбивати.
Згадавши,що забули про маленьке диво,
Яке нажаль не вміли цінувати.
