Чуєш, чуєш - ліс зашепотів,
Зацвірінькав та замироточив?
І серед десятка голосів,
Є один, що серденько лоскоче...
Це не пісня лісових джерел,
Що дзвенить, як ваза кришталева,
І не шурхіт крижаних дерев,
Кожне мов англійська королева.
Це не вітру західного спів,
Не пташиний ґвалт з самого ранку,
Це не перемовини котів,
Що зібрались битися за самку.
Це щось інше, наче видих - вдих,
Це щось ніжне, наче сонця промінь,
Щось дзвінкіше за дитячий сміх,
І свіжіше ніж весняна повінь.
Тріскотіння панцира зими -
Мов змія, ЗЕМЛЯ скидає шкіру
Крижаних і безпробудних снів,
Набуває світ нової віри .
Віри в цю космічну круговерть,
І природи силу життєдайну
Що долає все, і навіть смерть
Залишає площину фатальну.
Віри, у новий, щасливий час,
Що свій зараз відлік починає..
Відчуваєш: йде весна до нас?
І земля її передчуває...
зачарували 
