ти настільки у всьому впевнена
та реальність, немов насміхається:
оступилась – уже не заземлена,
і, тремтяче, в страхи одягаєшся.
граєш в чорта – та де ж тії рожечки?
ще й і крила он пір’ям не вкрилися...
а за рогом знов принц – о, мій Божечко!
помилилась? та ні... й знов розбилося.
знов сльозами омита наївними
самовпевненість, геть пересолена.
звинуваченнями голослівними
знов від друзів й рідні душа зболена.
...та не личить такій схаменутися
(не навчила цьому, на жаль, вулиця),
послизнулась – аби не схибнутися.
довго з “obey” на шапках не журяться...
