Передмова
Ця історія про один погляд, про один ковток повітря , про одне кохання. Це почуття просте , наче два на два, коли взаємне. Це почуття складне ,наче вища математика з елементами фізики, коли один любить, а інший.... Не дай Бог Вам таке пережити. В цій історії ви не знайдете для себе нічого нового. Я не видам геніальних ідей та порад, оскільки сама знаю не більше вашого. Але точно я знаю одне : в чому щастя. Не шукайте його за дверима нової квартири, не заглядайте за ним з вікон дорогого авто , не намагайтеся віднайти його на курорті чи на керівній посаді. Ви не знайдете його тут. Тут не спрацьовує принцип " хто шукає, той знайде " . Щастя , воно в очах. В його глибоких, наче калюжа очах; в його холодних, наче сонце очах;
В його ненависних, але таких коханих очах..
Я відкрию вам дуже велику таємницю : коли ви шукаєте щастя в очах, то неодмінно знайдете. Колись мені сказали, що щастя в розумі. Та яке там, який чорт з того розуму і тих знань? Розумом щастя не відчуєш, знаннями кохання не знайдеш. Просто, наче два на два..
Але пам'ятайте ,що щастя і біль - сусіди. Ці дві біди завжди ходять поруч , потрібно мати дуже хороший зір, щоб часом не переплутати їх. Бо вже як спутаєш, то не буде тобі спокою. Тепер будеш заглядати у очі,шукаючи щастя , а знаходитимеш...та не дай Бог Вам його знайти.
Ця історія про свободу і про рабство,про правду і брехню, ця історія про вічне кохання,яке тривало трішки менше вічності. Хоча звідки мені знати , що таке вічність? Як на мене, люди дурні,оскільки придумали якийсь час,якісь години. Для чого це? Мені здається, того ми і нещасні , що понавішували на себе ярлики,стереотипи , якісь незрозумілі «мушу» та «треба». Єдине «треба» у цьому світі, яке варте уваги – це треба жити. Просто жити і не ускладнювати. Старатися не загубитися у мільйонах доріг,у сотнях стежок. Знаєте, як на мене то в цьому житті головне не ціль,не мета,а той шлях ,який ми проходимо. Ось так і проходить наше життя : куча незапланованих подій в той час коли ми намагаємося робити все по плану,жити по плану. Ось так людина живе і думає , що вона володар свого життя . Божечко, та в цьому світі немає нікого і нічого нікчемнішого,як людина. У цьому світі все досконале і гармонійне, тільки не людина. Людина рушить гармонію, намагається щось зробити , напевне, така її роль. Я не доктор наук і не професор ,щоб розмірковувати над сенсом життя. Та й ця історія не про це, ця історія про кохання, яке тривало трішки менше вічності.
ID:
656424
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.04.2016 17:51:54
© дата внесення змiн: 01.04.2016 17:52:42
автор: ВікаВишнюк
Вкажіть причину вашої скарги
|