Фіранкою вікно заретушую
Полию кактус, кави заварю,
І меблі переставлю по феншую,
Подякую за рік календарю…
Все як раніше, тільки я не вірю,
Що у найдовшу цю грудневу ніч
Всі сподівання полетять ув ирій
І зарегочуть зверхньо з потойбіч.
Ну, що ж, я знаю, в слова «проща»
Є спільне щось із «прощавай»,
Візьму у зшиток найдорожче,
А ти не мартвся, не зважай….
Я просто зникла, мо’ не було…
Метелик на тепло долонь…
Зима тепер, тепло минуло…
Лиш подих літа біля скронь.
