Перші краплі дощу на мене, на траву -
Я стою і ловлю їх в долоні.
Ще хвилину, ще мить - й від землі відірвусь,
У земному не буду полоні.
Не мої ці поля, не моя ця земля –
Мокрі крила у простір здіймаю.
Полечу до небес, бо сама звідтіля,
Від земного безкрилля вмираю.
Сильний дощ розігнав всіх по теплих домах,
Хай дивують: «Яка дивна птаха?!
Їй би дощ переждать, не літать в небесах,
Ще від грому помре бідолаха…»
Де їм знати, що дощ - це одне із блаженств,
Що від грому свій рай не заземлиш.
Кожна крапля дощу, як запрошення-жест,
Політаєш й на землю повернеш.
Знову краплі дощу вже останні ловлю
Між пір’їнками крил - у долоні.
Благодать цю з небес в часі розподілю,
Щоби жити в земному полоні.
чудесний політ душі 
