Вона звала мене по імені,
Як до цього ніхто не звав.
Відшукала у серці лінії,
Про які я досі не знав.
Вона тихо молилась вночі,
Та не собі благаючи благ.
На моїм засинала плечі,
Забувала про відчай і страх.
Вона щиро раділа всім дням
Й говорила про мрії кометі.
Довіряла завжди вона снам,
Коли снився їй мир на планеті.
Вона душу свою оголяла мені
Й відкривала усі секрети.
Я у Бога просив щастя собі,
І потрапив в її тенета.
Я люблю її саме такою,
І повторюю кожного дня:
«Від біди нас закрию собою.
Ти – кохання усього життя!»
