Божевільний будує фортецю,
Скоро вже як дванадцятий рік.
В нього є цілий замок на серці,
А у банках березовий сік.
Він ламає каміння руками,
І обріс бородою, як дід,
Він не спить і не їсть вже роками,
Божевільний будує, як слід.
Хтось його пожаліє, хтось вдарить,
Хтось підкормить - він вдячний завжди,
Хоч лише своїм замком і марить -
та не вчинить нікому біди.
Божевільний встає разом з сонцем,
А лягає, коли вже без сил,
Йому мур став його охоронцем,
А повітрям став цегляний пил
Хтось із нього глузує, хтось любить,
А комусь, як завжди, всеодно,
І про нього вже скоро й забудуть,
Якщо звісно не знімуть кіно.
Але в час, коли йтиме загибель,
І палатиме в сутінках світ,
Вірю я, що з мільйонів будівель,
Лише ця цитадель не згорить.
Будуть витися лицарські стяги,
І затопиться доверху рів.
У фортеці достатньо відваги
Й божевільний король королів.
