Опускаються сутінки на замріяне місто,
Залишаючи день десь далеко по заду.
А нам двом в цьому місті стало затісно,
І немає нікого, щоб спитати пораду.
Ти пакуєш валізи й викликаєш таксі,
І тобі байдуже те, що я зараз говорю.
Якби були лиш ми! Якби зникли усі!
Та, на жаль, не відчуєш ти й крапельки болю.
Де ж поділись слова, що вночі шепотіла?
Куди зникли всі клятви й зізнання в коханні?
Чому зараз від мене ти йти захотіла?
Та час цей минає в нестерпнім мовчанні.
Ти відповідь дай, поясни все, будь ласка,
Бо ж це не можливо – за мить розлюбити.
Ти сіла в таксі і зникли всі маски,
А ти ж, виявляється, і не вміла любити.