Руки до неба вона простягала,
Бога просила, Бога благала.
Повітря вечірнє помалу вдихала,
На зорі дивилась молитву читала.
Світанку чекала, Бога молила,
Послати терпіння, яке загубила.
Послати знання, яке не мала,
На підвіконня спиралась і засинала.
В сні кольоровім тихо ходила,
Посміхалась і миру раділа.
Спокоєм там себе огортала.
Вранці прокидалась і Бога благала.
«Пошли мені знання, бо я не можу,
Щось так сильно душу тривожить.
Пошли мені вістку, бо я не знаю,
Щось не знаходжу, хоч і шукаю.»
Очі закрила, дитинство згадала,
Сонце світило, мама сміялась.
Люди були в той день веселі,
Музика грала в кожній оселі.
Очі відкрила, крики почула,
Сонця не було, жінка гукнула.
На вулиці хтось гучно сварився,
Хотілось тікати, бо світ зажурився.
Увечері помалу із роботи вертала,
Щось до грудей своїх пригортала.
То сонця проміння до неї спустилось,
Від купола церкви до серця прибилось.
Тримала рукою і тихо раділа,
Маму і тата побачить хотіла.
Вони далеко, за нею сумують,
Її не бачать, молитви не чують.
Тримала рукою і думку гадала,
Може послання вона розпізнала.
Може не тільки для неї проміння,
Просто треба людське розуміння.
Руки до неба Ви простягніть,
Бога просіть, Бога моліть.
Бог не шле нам одне каміння,
Бог нам дарує своє проміння!
Дієслівних рим (робити – любити, ношу – прошу) бажано уникати, адже це, як відомо, найприкметніша ознака т.зв. поетичного школярства. Дієслівні рими найбільш притаманні усній народній творчості ХVІІІ – ХІХ ст.. Також варто уникати римування іменників з іменниками (тінь – лінь), прикметників з прикметниками (білий – цілий), а також слів одного роду, числа й відмінка (олівець – гонець, нічка – свічка). Найкращим буде римувати різні частини мови (косИ – просИ), а якщо й римувати слова однієї частини мови, то принаймні не того самого роду, числа, відмінку (ніч – свіч, душа – гроша). Варто також зважати на те, щоб відкритий склад римувався з відкритим, а закритий – з закритим, хоча це далеко не так важливо, як те, про що говорилося вище.
Вітаю з початком 
