Чому так холодно мені ,
І ця зима така жорстока?
До весни ще довгі дн ,
А мене покинув той диявол кароокий.
І причина суму не в ньому ,
Давно не турбують його дурні слова.
Сума немає, але він в усьому.
І сьогодні муза прийшла не сама,
Вона принесла імена троянд,
Колись давно посаджених мною,
Імен стільки скільки зрад,
Зроблених в чужих ліжках тобою .
І твоє кохання таке гірке,
Що аж струни завмирають від жаху,
І краще б не кохала тебе ,
Щоб не ховатись під вуаллю в страху.
Ти Брегбедера так і не полюбив,
Але обмити кінець шампанським треба.
І дякувати Богу,що ти мене лишив,
З дияволами не кохаються поети з неба.
Поети кохають океан очей,
В якому потонути не шкода ,
Неважко достукатись до твоїх дверей ,
Адже усім доступна кароока ілюзія.
Вона не те,щоб повією стала ,
Та ні , хоча так і є,
Та повія і смуток мій забрала ,
Я і не злюсь , адже повія колись помре .
І більшість , що було між нами
І ломаного гроша не варто,
Але ж який був присмак між словами …
Я ненавиджу тебе з таким азартом ,
І кохати тебе я більше не в силах,
Це кінець, моє серце полонить інший
Так ніжно, так сильно, так неможливо!
І смуток мій від океану страшного ,
В якому потопаю я і моя муза зі мною!
