Тут десь двадцять із чимось вагонів,
Десь півтисячі різних очей,
Сім загублених книг на перонах,
В сто раз більше забутих речей,
Три покинуті кішки без дому,
І мільйон непромовлених фраз,
Зараз диктор усіх повідомить:
Потяг спізнюється вже не раз.
Диктор холодно так продовжує,
Потяг сумно-протяжно: ту-ту
Ти говориш під ніс: Перепрошую
Я потрапив, мабуть, не на ту.
Ми запрошені в запорошені
Одномісні міста на нічліг
Переписані, перепрошені
Переїздили сотні доріг.
Переможені, перекроєні,
Мокрі стіни - зіпсований дах.
Перешиті, та не загоєні,
Бо наступного разу все буде не так.
Тут десь двадцять із чимось вагонів,
Десь півтисячі різних очей,
Покидають безликі перони
Під жовтневим рясним дощем.
Відправляєшся ти на пошуки
У нові одномісні міста,
Щоб сказати там: Перепрошую,
Ти, мабуть, таки знову не та.