Кажуть смертні: існує десь царство,
Де не видно ні неба, ні зір,
Там велике кипить господарство
І бенкети – там їжі без мір.
Винахідники злого невпинно
Заборонені сіють плоди,
А Диявол, з обличчям невинним,
За спиною хова ланцюги.
І нашийники, вкриті іржею, -
Забавки ці призначені тим,
Хто веде себе, як ненажера,
Хто не вчув, що сірчаний тут дим.
Бо плоди ж віддають гіркотою,
Але тільки відкусиш шматок -
Стане впоратись важко з собою
І на шиї повисне замок.
І так хочеться – мука солодка,
Тіло мечеться, гине душа!
Проростають гріхи із зародка,
А спокуси ж не варті й гроша.
Щоб спастися, всього лиш потрібно
Встати з свого зручного стільця,
Зрозуміти, наскільки все бідно,
І що в цьому твоя лиш вина.
Але чи це легенда, чи правда -
Невідомо насправді мені,
Та й різниці немає насправді -
Вже наїдки стоять на столі…
