Буває, йдеш собі просто вулицею чи коридором. І десь із підсвідомості надходить сумнівна думка: невже я змогла вжитись із цими людьми? Секунду до того безтурботно собі жартувала про всякі буденності, наче й забула про своїх демонів.
А проте - на тобі! - й наче холодною водою облило з ніг до голови: опам'ятайсь! Хто ти: невже майбутня успішна особистість із різнокольоровими дипломами? Невже цілеспрямована леді з волоссям, зачісаним по-діловому у хвіст? Та таких же штампують зараз сотнями в системі освіти.
Що подієш, коли система так міцно вчепилась у тебе, й немає жодного шляху до звільнення від неї, до свободи? Ти народжуєшся і одразу ж підписуєш собі вирок на пожиттєве членство у системі. Вихід? Боротися? Як? Як звільнитися від матеріальних прагнень? Адже всі хочуть мати гарну роботу, високу зарплатню, вигідне становище в суспільстві, чи не так? Усі прагнуть достатку, наче це щось омріяне, ідеальне, щось, без чого людина не заслуговує на увагу взагалі. Хто втовкмачив вам у голови цю діловитість, напущену конкуренцію, впевненість у собі?
Ми неначе кожного дня, кожну секунду життя намагаємся боротися з власною незначимістю серед галактик. Йдемо проти течії спокійного життя, борсаємось у власних цілях та прагненнях, благаємо час повільніше йти, хоча самі розігнали життя до надвисоких швидкостей... Самі собі ставимо дедлайни й самі ж не вписуємось у них... Забуваємо про головний дедлайн наприкінці життя, коли все скоєне й зроблене оцінюватиметься не в гривнях та досягнених цілях, а в теплих усмішках, які подарували, у добрих ділах...
Проте я вже відчуваю, як тиснуть безглузді цифри, номінали й оцінки на нас, чую, як по розкладу галасують дзвінки й кваплять усіх кудись бігти й встигати, бігти й спізнюватись, втискатися у часові рамки, втискатися у чиїсь розклади, норми...
Ми - лише статистика. Статистика відвідуваності; статистика успішності; статистика коливань економіки; статистика купівлі-продажу; статистика народжуваності тощо. Усе для статистики, усе закономірне. Закономірне те, що одного дня кожен з нас обов'язково прокинеться рано-вранці й усвідомить: я в'язень.
А хоча, хто знає 
