мені аби крихту літа, в жменьку променя
Боже, поведи мене десь у гори, поведи
прокидаюсь, торкаюсь колін і зап'ясть.
знову, знову я
а у венах пульсує: гори. до води іди.
до води.
в'язні своїх думок, покровителі
світу, що нас тримає в лещатах вік
орендуємо землю у небожителів
імітуєм богів із рабів і калік.
загортаємо час у яскраві календарі
відраховуєм смерті відпустку на півстоліття
дні як жадібні тіла нічні комарі
смокчуть кров до кінця, залишають старе лахміття
проживи знов шепоче день,
проживи ще раз.
відболи, відмоли, відсмійся і відлети.
небо і є найправдивіший іконостас
смерть - міграційна віза у інші світи.
Mary Anna
