Кохана моя, чом сумуєш?
Чи загубила долю в часі?
Чи може ти мене не чуєш?
Чи знову мріємо про щастя?
Кохана моя, не сумуй.
Ти чуєш спів, розмови в лузі,
Та вітер, мов веселий вуй,
Ганяє листя в лісосмузі.
Йому б гуляти серед степу,
Та задивлятись до зірок.
А він, актор того вертепу,
Що тягне в полі скрип-візок.
Ти чуєш спів, мовчання лісу,
Та шепіт трав у лузі,вранці.
Палахкотить вогонь, без хмизу,
У грудях вірного коханця.
Та ти, припала та мовчиш,
Лиш обіймаєш та цілуєш.
Пишу тобі, кохана, вірш.
Ти душу мою, ще вартуєш.
