Моє життя, як золоте колосся,
Хитало вітром і збивало з ніг.
Не забарилося посивіти волосся,
Нагадуючи той, воєнний сніг.
Літа летіли янголом на крилах,
Барвистий шлях боронував чоло.
Мій рідний край завжди здавався милим,
Але хмаринами чомусь заволокло!
Болить душа, рясніють свіжі рани,
Ланцюг неволі огортає дім.
Стоять похмуро, мовчки, ветерани –
Невже Вогонь не так палахкотів?..