ми відбули нашу спробу в горнилі війни,
а кажучи простіше, на передовій.
там, на передній лінії – не те, що в глибокім тилу;
і дуже швидко так по-військовому усвідомили,
як нас від того нудить.
там, у горнилі війни, було, як в глибокій дупі.
нас ховали й частинами, і поодинці, і вкупі.
знаєте, скільки патріотизму виявляється в кожному трупі?
– багато, та трохи менше, ніж простого людського лайна;
осавул-ідеолог каже: тьху, лайно. та хіба ж це війна?
от колись – кожен знай своє місце, дітки;
кожен слухай, та розважай: що саме летить і звідки;
бо, коли рак на горі почухається або зозуля свисне,
тут тобі й серце зупиниться, і кров тобі в жилах скисне.
або, як відомо з надійних джерел,
ти живий, доки чуєш та слухаєш; а помреш, коли кликне орел.
слухайте, й я скажу вам, що нас туди поперло:
елементарний обов'язок. ми знали: вся правда – в нас.
а як по правді, не так нас багато й померло,
як тут у достатку й мирі, де править закон-свинопас.
гай-гай. а диви сюди, синку: вилізь аж ген на ту гору,
порозпитуй там так – доброзичливо – хто ще живий там є –
як людей, то людей, а богів не бува на цю пору –
чи то правда, що кожен куркуль бачить лиш тільки своє?
випробуй там свій талан; а коли тебе навіть і вб'ють,
твоє ціле село цілуватиме тебе на останню путь.
в пекельних битвах ми були хоробрі –
то правду сказано; кожен отримав свою медаль;
та який же тепер нам жаль,
що кажуть на нас: "чорти". сором вам, люди добрі!
а скажіте мені: чи треба, щоб правили жирні й тупі
і війною, і нами всіма, й цілим світом?
невже то так треба, щоб раптом відійшли ваші мрії про мир пустоцвітом,
чи невже то ви справді аж такі в вашій вірі сліпі?
цить, відставити. підійми-но приціла вище:
бачиш окреме кладовище?
змотайся туди, мов на крилах, та полічи гробки;
бо вчора командування питало,
чи недостатньо вже, чи не занадто мало –
оце вам таке кіно;
та порозпитуй там заодно,
чи спокійно їм спиться; і що їм там сниться;
й чи герої вони насправді, чи так собі слабаки;
чи вже бачили славу, й чия вона, й що то за птиця;
й чи самі лиш її обіймають, чи з ворогами теж;
і чи мріяти всім, чи радіти, чи тремтіти, що з нею ляжуть?
та послухай, що скажуть; а вони тобі скажуть:
"коли кликне орел, ти помреш".
ми згоріли в вогні війни,
ми впали героями на чужому полі;
лежимо тепер тут – забувайте про нас поволі:
ми купили, по що нас послали, і не питали ціни.
та чи будете ви такі самі, як ми, безумовно чесні?
знайте, що все добро обертається вам на зле.
а ми й тута воюємо, аж палають поля небесні –
лиш не кажіть того тим, хто вас сюди пошле.
як зрозумів? бігом же тепер лети,
та довідайся, та розпитай, що тобі треба знати;
й чи не треба чого – артилерії, хліба, грошей –
щоб навіки перемогти,
щоб не плакала жінка та не боялася мати.
всі вони кажуть: ми народилися для війни;
хліб та набої маємо, як воювати – знаємо;
і щодня та постійно так воно й є, пацани:
коли кликне орел, ми гинемо:
просто падаємо й помираємо
за твором: when the eagle screams, motörhead
ID:
743334
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 24.07.2017 21:35:59
© дата внесення змiн: 26.07.2017 00:45:27
автор: norton
Вкажіть причину вашої скарги
|
