|
У романі Олександра Ірванця «Харків-1938» читач занурюється в альтернативну, цілком нову дійсність, з якої вряди-годи лунає відгомін справжньої невикривленої історії. Сам автор у своєму виданні зазначає, що книга відповідає таким жанрам як буфонада, бурлеск, шпигунський трилер. І це не дивно, адже, як відомо, пан Ірванець є одним із патріархів літературного угрупування «Бу-Ба-Бу». Його перу належить чимало одіозних текстів, які створюють новий буттєвий вимір. Це й роман «Рівне/Ровно» і «Хвороба Лібенкрафта», але на відміну від другого, більш фантастичного тексту, «Рівне/Ровно» розмежовує уяву читача саме альтернативною реальністю, в якій перебуває протагоніст Шлойма Іцерван. Дійові особи обох романів перебувають у різних часових лініях, різних всесвітах.
«Харків-1938» став одним із найобговорюваніших романів 2017 року. По-перше, Олександр Ірванець вже багато років не публікував власних романів, якщо не зважати на перекладацьку діяльність, по-друге, ідейно-літературне спрямування тексту одразу викликало ажіотаж у літературних колах з огляду на його актуальність у період справжньої україно-московської війни.
Автор визначає жанр як антиантиутопія. Загалом, якщо говорити про антиутопію, то одразу пригадуються романи Рея Бредбері «451 градус за Фаренгейтом», «1984» Джорджа Орвелла, «Прекрасний новий світ» Олдоса Гакслі та інші. Проте в українській літературі цей жанр фактично не розвинутий. Подібною за сюжетом та жанром є хіба що «Дефіляда в Москві» Василя Кожелянка, однак вона виконана в комедійному стилі. Повертаючись до дефініції «антиантиутопія», то на перший погляд це щось нове, заплутане. Однак, якщо звернутися до законів математики, де «мінус на мінус дає плюс», ми отримуємо звичайну утопію, в якій безперечно хотіли б жити мільйони українців.
Дія роману розгортається у хронологічному зрізі 1920-1930 років, де УНР перемагає у національно-визвольних змаганнях й утворюється нова, надпотужна політична формація як «У.Р.С.Р» - Українська Робітничо-Селянська Республіка зі столицею в Харкові. Президентом-Гетьманом стає Євген Коновалець. Автор розмірковує над тим, що «Київ, звісно, прекрасне місто. Але він весь пронизаний старовиною. І це так важливо, так символічно, що столиця нової України, столиця України майбутнього – Харків». Не можна будувати нове майбутнє там, де ще не померло минуле, яке якорем тягне країну назад.
У тексті химерно переплітаються персонажі й реалії сьогодення з подіями та місцями минувшини, та навпаки. Ірванець створив часово-просторову бульбашку, де воєдино об’єдналися класики української літератури, друзі письменника, а також цілком вигадані персонажі. Вже з перших сторінок автор знайомить нас із романтиком Миколою Хвильовим, головним ідеологом ЦК ПУНК (партії українських націонал-комуністів). Хвильовий не застрелився у 1933 році, а таки досяг «загірної комуни» і спокійнісінько нюхає кокаїн і домагається своєї падчірки Любоньки. Також бачимо підстаркуватого Володимира Винниченка, який як і в 1920-х рр. намагається впливати на політичне життя в Україні, щиро сповідуючи ідею комунізму, але його ніхто не сприймає всерйоз і він мешкає не у французькому Мужені, а на урядовій дачі в українському Таганрозі, який справді з 1920 по 1925 рр. належав до УРСР. Періодично з’являються прізвища Уласа Самчука, Аркадія Любченка, Остапа Вишні та інших.
З реальних осіб представлені отець Петро з Острозької академії, в якому сміливо вгадуємо проректора університету та літератора Петра Кралюка. На цей висновок також підштовхує манускрипт, з яким інок прибуває до Харкова «Гоголь і Сатана», в реалі ж текст має назву «Таємний агент Микола Гоголь», де переосмислюється значення контроверсійної гоголівської повісті «Тарас Бульба» з погляду ролі цього тексту в культурно-політичному дискурсі як у ХІХ столітті, у добу романтизму, так і в нинішні часи. Не уникає нашої уваги також і Федір Баландін, власник трактиру «Купідон», закладу, який справді знаходиться у Києві й часто стає притулком для поетів-початківців. В іпостасі хлопчика-безхатька, якого пригріває алкоголік Михайль Семенко, постає Сергійко зі Старобільська, більш відомий у певних колах, як Сергій Жадан.
Незважаючи на іронічно-сатиричний тон, в якому написаний роман, Олександр Ірванець справді витворює чи не ідеальне суспільство, яке є таким привабливим у реаліях сьогодення. Гімном У.Р.С.Р.-України є «Боже великий, єдиний», молодь проходить обряд харитизації та джеризації, що є певним аналогом радянського комсомолу, але з акцентом на розвиток і вкорінення української національної ідеї. Суспільство згуртоване та єдине, в ньому немає місця внутрішнім чварам. Тому автор і вводить у контекст ворога зовнішнього – терориста Трифона, який за дорученням Москви хоче зробити теракт під час офіційної зустрічі Президента Коновальця та канцлера Великонімеччини Ернста Тельмана, який прилетів на дирижаблі «Гінденбург». Злочин проти держави ціною власного життя, за класикою жанру, зупиняє полковник Служби безпеки України Юрій Коцюба, син письменника Михайла Коцюбинського. Разом із диверсантом він летить униз із даху хмародера, тим самим стаючи героєм України.
Протягом роману сюжетні лінії то переплітаються, то розгалужуються, створюючи інтригу. Завдяки реальним альтернативним персонам і фактам читач час від часу змушений заглядати до інтернету й дошукуватися суті. Існує чітка паралель, яка поєднує У.Р.С.Р. та Великонімеччину. Євген Коновалець, як український націоналіст, мріє: «То буде нова епоха! Епоха України! Запануємо не лише у своїй сторонці, браття – у Европі, у світі запануємо! Покажемо всій планеті могуть українського духу», однак, як відомо, в реальності така співпраця не увінчалася успіхом.
Ірванець дещо псує кінцівку, остаточно розкриваючи карти. Увесь час нагнітаючи обстановку довкола боєздатності, вишколеності українського війська й амбіційності його Головнокомандувача, останніми рядками є фраза Тельмана адресована Коновальцю: «Топрий тень, труже Євгене! Як будемо ділити Польщу?» Очевидно, що проводиться зв'язок із вторгненням нацистської Німеччини й СРСР до Польщі у 1939 році. Хочеться більше інтриги! Проте з іншого боку, якщо автор планує писати продовження, то це є додатковою запорукою й передумовою до прочитання вже дилогії, а в перспективі й екранізації першої в Україні антиантиутопії.
«Харків-1938» є важливим ще й тому, що покоління українців, вихованих на російських «мєнтах» і романах Дар’ї Донцової, просто не може повірити в існування своїх власних героїв. Комплекс меншовартості, постколоніальний синдром, що успішно передався ще від Російської імперії збудував стіну між нашими співвітчизниками, розділивши їх на «українців» і «малоросів-хохлів». Роман, своєю чергою, дає принаймні можливість декому припустити, що може бути інша, не-така Україна, держава за яку варто боротися, і в якій треба жити.
ID:
747071
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.08.2017 15:45:09
© дата внесення змiн: 21.08.2017 17:33:06
автор: Олександр Подвишенний
Вкажіть причину вашої скарги
|
