Лежить скалічена земля
Під небом сірим.
У бандократів із Кремля
Все під прицілом.
Летить не м’яч – важкий снаряд,
Дітей вбиває.
Дерева, школи – все підряд
В ранах, кривавих.
І стогне змучена земля:
«Буде допоки?»
Росія ж, наче та змія,
Украла спокій.
І плаче чорний листопад,
Сльозою росить.
Температурний перепад
Людей морозить.
Живе надією земля
На перемогу.
Наш стяг на сонечку злиняв,
Не жде підмоги,
Бо власні рани тільки нам
Болять сильніше.
Я знаю: скінчиться війна…
Хоча б скоріше!
10.11.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вiрш, Ганно. Дiйсно, все коли небудь закiнчуеться. Якби ж ще нашi полiтики демонстрували правильну, справедливу поведiнку. А то час вiд часу складаеться таке враження, що вони грають з Путiним у пiддавки, гундосять усе про Мiнськi домовленостi, вiд яких для нас немае нiякоi користi.
Тiльки от у вас у 8 рядку у словi "ранах" змiнюеться наголос, правильнiше тут же наголос буде на першому складi "в рАнах", а у даному випадку падае на останнiй. Може тодi вам, аби не змiнювався наголос, у 6 рядку слово "дiтей" замiнити на "дiток" - "Дiток вбивае".
Дiйсно, все коли небудь закiнчуеться. Якби ж ще нашi полiтики демонстрували правильну, справедливу поведiнку. А то час вiд часу складаеться таке враження, що вони грають з Путiним у пiддавки, гундосять усе про Мiнськi домовленостi, вiд яких для нас немае нiякоi користi.
