Твоя нова зачіска, твоя уява і твоя
Чорна сукня на паркеті, ніби кава
Розчинена у шейкері гарячої отрути
Твої слова шумлять як водоспади і не хочуть чути
Тріску твоїх мармурових фасадів
Обернись і ти не побачиш позаду
Своїх ворогів
Твої холодні пальці натискають кнопки
На терміналі
А поруч люди, які скажуть, що тебе не знали
Коли ти помреш від застуди
Зі своєю золотою візою у руках
Прикинувшись золотим скорпіоном
Що проліз крізь потрісканий дах
Крізь потріскані стіни брудної моралі
Твої переконання вилиті із блискучої сталі
І перековані у електронні ланцюги
У світі де боги, лише відображення нашого страху
Бути почутими у власних думках
І не написаними у власних книгах
Засинаючи серед арктичної криги
