Не відаю "за" всіх і "проти",
Не знаю ні дат, ні імен –
В собі я не можу, не в силах збороти
Уяви чітких мізансцен.
Не знаю, як втримати погляд,
Що мітить в ілюзії світ
Зав’язую в вузол довготи й широти
Й наосліп пускаю в політ
Натхненням окроплені стріли.
Емоцій туга тятива.
Усе,в чому серце палає та мліє,
Лягає на вістря-слова.
Прямують у пошуках цілі ,
Чуттєвості й тями земель ,
Влучають у роздуми внутрішні зрілі –
Взаємонаснаг карусель:
Окрилення муза підійме
Вкладе в інші руки, й за мить
Стріла в світ фантазій, тонкий та незримий,
В пориві душевнім летить.
Дякую, пані Світлано! А мій-то вірш написаний під впливом Ваших рядочків....свідомо-підсвідомо. З вечора зачепилась за слова пані Анни + Ваші вранішні + моє перебродивше +....ще щось, певне, від Музи= пускаю стрілу далі))
Це як епіграф до моеї збірочки мініатюрних віршів *Цвіт калини білий*:
Сиджу на березі всесвітньої ріки.
Сумна. Вудилище зламалось.
Пливуть край мене віршів косяки,
туди, де інші перемети розіклали.
А я, щоб щось вдалось вловить,
зніму взуття " о, Музо, де ти? ",
зайду без остраху, на глибочінь,
у води синьохвостої комети.
а це сама збірочка http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402992
С.І.М.ка відповів на коментар @NN@, 07.12.2017 - 07:23
Дякую щиро! Отримала заряд і для розуму, і для душі