Живемо з тобою у різних системах,
І як паралелі не сходимось зовсім.
Ми ніби герої у різних поемах,
Де в тебе - весна, а у мене вже - осінь.
І способи, й пристрасті - все в протилежність
Книжки і устави, думки, навіть небо...
Так звідки в мені оця необережність -
Відчути й сказати щось більше до тебе?
Сказати - лиш на сміх, відчути - у пустку,
І думати далі: "А, може, так треба?"
То, певно, вже розум пішов у відпустку,
Лиш серце говорить вустами поета.
І тяжко, так тяжко лишитись собою
В отвіті отому, що гірше отрути:
Не знаю - чи то вже не можу з тобою,
Чи далі бажаю з тобою лиш бути?