І знову ніч. І знову я не сплю.
Блукає сон по пам’яті стежинах.
Холодним снігом засипа ріллю,
А спомини купаються в жоржинах.
Там чудернацько все переплелось,
Як кадри у сповільненім кіно-
Що мріялося, потім що збулось,
Те що було недавно, що давно.
Мигцем летять події, цифри, дати,
Шаленні коні, біг, середновіччя...
Ким маєш бути й ким хотів би стати,
Такі знайомі та чужі обличчя.
Із підсвідомості ідуть картинки,
Далекі від реального буття..
То наяву, чи сон, чи павутинки,
Чи пам’ять поколінь, чи каяття?
Для світосприйняття все ж мабуть просто,
Як сито, що просіює життя.
А думка пензликом вкотре малює острів,
Пісок, блакитне море, забуття...
