Вечір, темними лапками прикриє очі та скроні.
Лиш освітить хтось з неба, прекрасний, легкий силует.
Із пітьми виникають твої ніжні і сильні долоні,
Заспокоюють й зваблюють, даруючи ніжний ефект.
Завмираю і втягуюсь в тишу, вслухаюсь у звуки.
Кожен дотик – це спалах. Кожен дотик – це щось особливе!
Десь всередині шум. Це шалений сердечний той стукіт.
Це як промінь з пітьми. На твоє мелодійно-звабливе.
У волосся вплітаєш ти сни, у волосся вплітаєш ти зорі.
Що між пальцями сипляться наче дрібненький пісок.
Це мов рана, в яку покладаєш ти дрібочку солі,
Й від солодкого болю тремтиш як кленовий листок.
Всі думки розлетілись, розійшлися всі темними нетрями.
І по шкірі проходить потік електричнмх надій.
Адже ми боїмось не холодної, чорної темряви.
Ми не знаємо, завше того, що знаходиться в ній!
