Коли кінчики пальців торкають поверхню душі,
Коли сотні мурашок біжать в нескінченнім потоці.
Тоді моє серце шепоче: «Лишень не мовчи,
Сприймай ту дотичну енергію на кожному кроці!
Ковтай її жадібно, вслухайся у неї, цінуй!
Уста, що так спрагло втягнулись в солодку спокусу.
Відчуй їх, і солодко так поцілуй.
Поринь з ними в пристрасть. В бездонну могутню обузу.
З якою боротись немає бажання і сил,
Це злива, яка з головою умить нас накрила.
Змочила пір»їни так високо піднятих крил,
Сплетіння душі – це могутня і рідкісна сила.
Це хаос думок. Що зникають мов роси вранці.
Слова непотрібні. Та їх підібрати так важко!
А все починалось з легенького дотику пальців.
З легенького дотику. Що душу пропік до мурашок…