Без наслідків на буває жодних причин!
Аби мати силу вірити треба говорити із Ним!
Аби кроки здавалось тихішими треба, просто мовчки іти
І вірити, вірити, вірити у те, що бездоний шлях до мети.
Без умовностей бувають лише істинні слова!
Решта просякнуті різними: "А що?", "А хто?", "А як?"
І коли ти ладен вірити будь - кому, бо ти ж одинак,
Завжди знаходиться хтось, що бє тобі прямо у тімя, або навіть у пах.
І що дивно, ти не відчуваєш, як думав, той пекельний біль,
Не ріже мозок струмом глумливий й нудний сум,
Лише сіяє думка на небі замість темних хмарин,
- Ти ж одинак? Невже повірив, що можеш бути не один !
І болем відразу сковує інші думки,
Відразу пригадую жінку якій присвятив свої найкращі вірші,
Ту, яка грюкнула дверями, аж посипався прадавній пил
Із шафи, де скелети ховають таємниці наших війн.
І думаєш, я б повернув її і по - іншому розквітав би мій сум,
І можливо вже б татом називав мене маленький, ще досі не народжений мій син - пустун,
Але скелет відкривши двері благає: - О ні, аби лишень не вона!
І розумієш, що згідний з скелетом на тисячу відвертих "Так!"
Але кроки все сильніше і сильніше у повітрі гримять,
І все тихіше й тихіше я ладен слова свої вимовлять!
І безкарно вдивляюсь в обриси різних жіночих тіней,
Щоб можливо побачити ту, що б повірила в справжність моїх ідей.
Щоб забути як складаються сумні вірші...
Щоб просто писати прозу про щасливі дні...
Про те, що пережите, давно відійшло внікуди...
А мені лиш залишилось без скелетів дивитися в очі її!
ID:
795104
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 10.06.2018 13:55:20
© дата внесення змiн: 10.06.2018 13:55:20
автор: Андрій Толіч
Вкажіть причину вашої скарги
|
