Через дорогу батьківська хата
Добром і сонцем була багата.
Яблуні,вишні в садку сміялись,
А в гніздах ластівки цілувались...
Жасміновий кущ у вікно хилився,
А місяць вночі на берези дивився.
Чорнобривці килимом до ніг слались.
А коли батько співав-солов'ї замовкали.
Стомився батько і пішов за поріг,
Залишивши сходжених сотні доріг.
А згодом до вічної хати пішла і мати,
Доручивши старшому внуку хазяйнувати...
Він тим гордився.Ввесь час трудився,
Щоб гарними були і двір і хата.
Новеньким парканом обгородився.
І квітів нових насадили дівчата.
Стомився синочок,рано стомився.
І трішечки не догородився.
...За сім деньочків мій голубочок
Пішов у небесний свій теремочок.
У дідовий сад може він прилітає,
І там соловейком він може співає.
Коли у нас холодно-теплими зорями
Він наші хати зігріває.
На батьковім дворищі яблуня всохла.
А молоденька іще не зросла...
У вирій синок відлетів навічно.
І стежка до двору мого заросла.
До нашого двору не завертають
Його найдорожчі сліди.
І в нашій хатині уже не вітаєм
Того,кого любим завжди.
Наш любий синочку,чекай нас,
Ми прийдем і тебе обнімем тоді.
І будемо разом у домі небеснім
У радості і у журбі.
Сумно. Вічна пам'ять 
