Карпати голі, вмить вода зліта,
Біжить униз і робить людям шкоду.
А все тому, що совісті в людей нема,
Ніхто не дбає вже про матінку природу.
Рубають впень удень і уночі,
У всі кінці мчать з лісом ешелони.
Щоб ще багатші стали багачі,
Народ, як завжди, залишався голий.
Хіба робили так, колись, діди?
Бо були мудрі й про нащадків дбали.
Зрубав смереку - десять посади,
Щоб зеленіли гори, процвітали.
Ви подивіться у сусідів як,
Румунів, німців у поляків, чехів.
Хіба немає гір і лісу в них нема?
Та з України всі везуть смереку.
Допоки будемо терпіти це?
Коли вже мудрими ми станем.
Подумай добре друже Ти про все,
Що своїм дітям й внукам ми зоставим...
Ваш вірш - крик душі. Вже рік пройшов, як я теж писала про карпатський ліс. А тема ця залишається актуальною.
Везуть щодня карпатський ліс
Вагонами по залізниці.
Тарахкотить під стук коліс,
Кричать над ним тривожно птиці.
Учора він ще зеленів,
Але зрубали його вранці.
Не шелестить, заціпенів,
Торкнулись ненаситні пальці.
Шматочок ласий цей завіз
На закордоннім чорнім ринку.
Побільшає в нас катаклізм...
Як жаль природи цю родзинку!
Наб'ють кишені немалі
"Господарі-міліонери".
Шалені ж бо прибутки ці,
Й безкарні "ділові" афери.