Живу на Дніпрі, що птах,
У вирій не полетів.
Щодня вибираю шлях
Іще не прожитих днів.
І знаю - десь тут живуть
Люди мої золоті.
"Вони, - каже довга путь,-
Заплутались в суєті."
Тоді іду до ріки,
Прийшов, та й хвалюся - ет!
Грудасті малі хвильки
Розмазали мій портрет.
А хтось як почув, спитав:
"Навіщо золото те?
Ти ліпше таке дістань,
Яке в кишені росте."
А я візьму відійду:
Який же ти все ж юдей!
Усю надію кладу
На землю і на людей.
