Літає муха в просторах безмежних,
У роздумах кайфує у польоті,
В просторах десь сідає обережно,
Гармонію шукає в тихій ноті.
І тут під нею, з нею і за нею,
Усе тремтить, все скаче і тікає,
Усе зявляється й знову пропадає,
Усе збиває спокій і ідею.
І тут відчула муха одинока
Всі феромони й тонкощі душі.
Одна проблема короткий фокус ока,
Не бачить муха краю метушні.
Та знає що це, хто це, це людина!
Це бог, титан, гігант для мухи це!
Це все і скрізь гіганськая дитина,
Це воротливе сухеє деревце
Неспокій вічний, проклятий титан,
Вигнаний іншими богами він напевно,
Бо хто ж так мучиться, й руйнує дивний стан,
Гармонію він рушить так даремно?
Давай поможу, дам тобі я спокій,
Дам вмиротворення, яке відчула я.
Тобі полекшає, ох ти мій високий,
Тоді все стане на свої місця.
Я віддаю тобі весь сенс. О боже!
Я віддаюсь сама тобі уся,
Я віддаю своє потомство тоже,
Я віддаю останєє дитя.
Воно зігріється в тобі і відродиться,
І подарує відродження тобі.
Бо це є вірно,бо так робить годиться,
Бо так кричать всі запахи твої.
муха співчувала людині яку вважала що та самотня і перебуває в постійно хаосі і подарувала найцінніше це своє потомство. а насправді муха була зачарована людськими феромонами. муха сама себе виправдовує що віддає найдорогоцініше.
