Навеснила мені ти без ліку,
Мов цвітінню, радію морозу,
Трішки змерзлу, розгублену зірку
Віддали скрипалю-віртуозу.
На сніданок, а ще на вечерю
Він їй пише свої серенади,
Там на каву запрошує ранок,
Там зірок не дощі, водоспади …
Навеснила, і де то подіти,
Розлітається на усі боки,
Може, цьому і варто радіти,
Має січень зі мною мороку.
Навеснила, а ще цілий лютий,
Як йому мою весну відбути,
Десь ховати пробуджені квіти,
Десь весняні дощі ті подіти.
Прийде березень і не впізнає,
Того іншого з музики цвіту,
Правда, іноді він вибачає,
По-своєму навчає біліти …
Навеснила. І інших навчила.
Ми з тобою вже зовсім звичайні.
Від весняного духу сп’янілі.
Від морозу лиш трішки печальні.
дякую
Чарівна лірика,яка взимку надихає весняною радістю! 
