|
Пам'ятаю, як прокинулась рано-вранці в німій квартирі. Ця німота мені здалась скоріше затишною, ніж мертвою й холодною. Вперше побачила перед собою Аполлона , такого піднесеного, такого прекрасного , такого прекрасного, ніби його ретельно вибудував якийсь талановитий скульптор, і це творіння лежало зі мною в одному ліжку. Звісно ж я перебільшую. Коли людина кохає, то вона навіть не помічає вибитих зубів, зморшок, пивного животика своєї музи. Згадала, як простягнула своє тіло вздовж ліжка, підтягнулась , як сіамська кішечка, полоскотала своїм волоссям твоє сонне , морське, ранкове обличчя… Поглянула на тебе , усміхнулась напів задоволено і змусила себе підійнятись .
Вікна були відчинені , атласний тюль ритмічно колихався під акомпанемент вітру, солоний присмак моря сліпив очі й пробуджував ще зовсім заспане тіло. Руками відвинула вікно, вийшла на терасу … Новий відтінок свободи, коли ти на межі щастя і щастя , коли ти хочеш бігати й робити колесо на вологому піску, коли ти хочеш сміятись до кольок в животі…Коли ти не стоїш перед вибором, коли не думаєш про наслідки, коли думки лише хороші , а відчуття безпеки нікуди не зникає.
Ранкове біле солодке вино – моє улюблене. Ти не в захваті , коли я п’ю, але мовчиш, спостерігаєш, як грайлива водичка змінює спокійну мене на динамічно-звабливу. Цілий день байдикуємо з тобою на пляжі Варсилії . Чому так хмуриш брови, коли хтось дивиться на моє тіло? Нехай дивиться. Не ображайся, любий. Ти єдиний хто бачив мене повністю оголену . І я зараз не про мою плоть, а про душу.
Цілую твої сухі губи, неголене обличчя коле мої обсмажені сонцем щічки. Повертаюсь до книги, яку ніяк не можу дочитати через твої звабливі залицяння . Коли очима проходжу повз сторінки , поглядом час від часу ковзаю до моря.. до мого з тобою моря. Я тобі вже казала, що відчувала , ніби я була чайкою в минулому житті або хвилею. Ні? Тепер ти знаєш мою шалену пристрасть й любов до хвиль, до їхнього шуму й такої загадкової мови підводного царства.
Ти хочеш занести мене назад до будинку, я пручаюся. І що, що вже сонце пекельно- небезпечне, а може я хочу ще побути наодинці з морем? Сприймаєш мої слова, як дитяче невдоволення. Закинув мене до себе на плече й несеш до нашого острівця. А там вже просто мучив мене солодкими-пресолодкими цілунками.
Пам’ятатиму усе життя, як горіли твої очі , коли я вперше голила тобі обличчя , твою густо-чорну борідку. Як кусала свою нижню губу, побоюючись свого промаху, недогляду. Зосереджено водила лезом по твоїй ніжній шкірі, а ти був взагалі спокійний, на твоєму обличчі грала легка усмішка , а очі спостерігали за моїми намаганнями зробити усе якісно і безболісно. Так я отримала твою довіру. Запах пінки для гоління просто зводив мене з розуму, усміхалась і ,доголивши до кінця, накинулась на тебе. Вибач, не втрималась .
Також пам’ятатиму наше з тобою одкровення біля моря. Це для мене назавжди залишиться символічним моментом.Ніколи не чула від тебе слів кохання, ти це виражав по-іншому, але не банальним " я тебе кохаю". Але те. що ти зробив в того дня взагалі перевернуло мій Всесвіт. Ти освідчився мені, а головне так невпевнено, ніби ми з тобою й не знайомі ось ці 3 роки. Хвилі чули моє серцебиття, коли я побачила твої чоловічі сльози, а вітер заспокоював моє дихання, коли я почула « не уявляю свого життя без твого безумства». Я не верещала, не раділа істерично, я просто присіла до тебе на колінця й плакала , коли вдивлялась у твої рідні люблячі зінички.
Останню ніч ми провели на пляжі. Я показувала тобі сузір’я Оріона, Кассіопеї ( ніби щось на цьому розуміюся) . Ти сміявся, а ще просто радів разом зі мною, десь всередині , дякуючи долі за кохання, яке боявся так і не відчути.
ID:
826027
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 19.02.2019 00:28:09
© дата внесення змiн: 10.12.2021 12:06:49
автор: дівчина з третього поверху
Вкажіть причину вашої скарги
|
гарно, цікаво!
