Безкрайнє небо, неосяжні гори.
І надиха на рими дивна тиша.
А ліс зелений - безкінечне море.
Мої ж думки, від хмар літають вище.
Зчарує світ поезія чаклунка.
Здивує фарбами словесної екзотики.
Вона тендітна, недозрівша юнка.
Або весело-буйна, як наркотики.
Її краса стежками дива бродить.
П'янію від наївно-милих слів.
Чарівністю своєю з глузду зводить.
Магічно-сопілковий чую спів.
Запалює вогонь, в душі іскриться.
Здіймає й переносить десь у вись.
Зерном дозрівшим в полі колоситься.
У парі з Музою заманюють кудись.
Туманом накриває від негоди.
Дощем стікає по обличчю на папір.
Маленькі літери, краплиночки природи
Наповнюють серця, милують зір.
Приносять радість, надають відраду,
І насолоду з мудрості стрічок.
Космічне сяйво диво-зорепаду
Народжує віршовий потічок.
То ж читачі, моя Ви паства.
Мої вірші - моє життя.
Мій шлях - шлях боротьби й митарства.
Жалю не хочу, й слави, й співчуття.
Бажаю тільки спокою і миру.
Отримати поезії причастя.
Пегаса шпорить, і торкатись Ліру.
Напевно це і є поета щастя.
