Чомусь так добре пам’ятаю день, коли малою вчилась вишивати. Наспівували давніх ми пісень і пили чай із запашної м’яти. Надворі було чути сміх дітей, мене до них так серденько просило. Голівки шитих на рядні лілей також до сонця за вікном хилило. Маленька голка з вушком череватим ніяк не вміла трафити де треба. Смішив мене мій хрестик кострубатий, такий великий, наче на півнеба. З невмілих рученят втікали п’яльця. Енергії не було де подіти. Вколола собі аж до крові пальця й чкурнула в двір — туди, де були діти. © Ольга Береза
ID: 831413 Рубрика: Поезія, Лірика дата надходження: 02.04.2019 12:57:42 © дата внесення змiн: 04.12.2019 13:07:10 автор: Ольга Береза
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie