Море втонуло у полум’ї мідного диску ,
Розфарбувало уста ледь сухих берегів ,
Хвилі каскадом зовуть у бездонну колиску,
Тихо змиваючи тонну незнаних гріхів.
Тіло вкривається тілом : гарячим, солоним.
«Я в себе вдома», – щось пролунало на дні.
Мить наче вічність,
Час – безсоромно голий,
Мовчки мудрує : «Чому стоїть крапка над "і"?»
Йдуть собі п’яно, піняться радісно хмари,
Чайки гойдаються над горизонтом землі…
Я відчула душею нечутні для інших удари –
То мінорні секрети душі струменіли в мені.
