Я забуду тебе, як і сотню незнаних імен,
як і більшість невивчених слів,
непобачених днів.
На планеті живуть сліпі в'язні скажених племен,
Ти один з тих скажених,
що часто згоряють в огні.
Я згадаю тебе, коли вип'ю терпкого вина,
Коли знову прокинусь у сні,
у пустому метро.
Я згадаю тебе, а також, що я зовсім одна
намагаюсь забути твій голос у закутках строф.
Я зашию тебе в сторінках непрочитаних книг,
у шматках сірих снів,
і у клаптях брудних рукавів.
Я сховаю тебе десь у стінах, щоб ти серед них
розчинився і мовчки лежав на верхівках дахів.
Я...залишу тебе, як і сотню незнаних людей,
як і більшість нездійснених мрій
і незвіданих міст.
Я згоріла дотла, щоб забути тебе хоч на день.
Я спалила себе, щоб ти зник, мов непроханий
гість.