|
Тут зима сказала: “Ух,
де подівся мій кожух,
а що мені убирати,
щоб до краю прибувати?”
Де поля, лани, ліси,
просять: “Снігу натруси,
бо йде слідом пан мороз,
морозити довелось.”
Бо на те вона зима,
щоб мороза привела,
а щоб притрусив сніжок,
мусить бути кожушок.
Лізла зимонька на стрих
і дістала звідти міх,
діставала кожушок,
щоб укрить сади й лужок.
А із того кожушка
враз сніжинка випада,
не одна, а цілий рій
біля неї став у стрій.
Всі, сніжиночки, летіть,
волю зимоньки творіть,
сніговиця густая
хай із хащі виліта.
Завірюха лиш чекала
і на саночки сідала,
і махала над селом
сніжно-білим помелом.
Стала швидко пролітати
і над світом розсівати
величезний снігу міх,
а мороз за нею біг.
“Ой, сніжнице, не спіши,
із собою прихопи,
бо мені пора шкварчати
і у краю гарцювати.”
“Не спіши ще, Морозенку,
хай завію я швиденько,
а тоді заморози,
з ночі вікна прикраси.”
Стануть блискати віконця
як зраненька вийде сонце,
станет срібельцем сіять,
землю дивом прикрашать.
2.01.2020-28.02.2020
Світлина із інтернету.
ID:
866367
Рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата надходження: 28.02.2020 20:05:38
© дата внесення змiн: 28.02.2020 20:05:38
автор: Светлана Борщ
Вкажіть причину вашої скарги
|
