Сивина, сивина, і відросле коріння,
У всіх зачіски дивні стерчать у всі боки,
Дивина, дивина, чи суспільне прозріння
До краси первозданної мчимо навскоки.
Я рахую на пальцях, нарощені вії:
Праве око - їх п'ять, а на лівому - сім...
Брови, наче зимові кущі в час завії,
А чи Брежнєвські тренди на заздрість усім…
Мої ноги, о ноги, були ви гладенькі,
А тепер на вас виросли темні ліси...
Ой не вистачить воску в змаганні із ними,
Коли я доберусь до салону краси...
Мої нігті, як пазурі звіра страшного,
В довжину відростають вони на очах...
Від краси не лишилося більше нічого...
А в думках, лише хаос, і паніка й страх...
Залишилось природнє в нас налаштування,
Як задумав Господь, без шаблонів й картин.
Отже, треба усім нам сидіть за дверима,
І чекати, коли вже мине карантин.
18.03.2020
.
