1
я більше не можу грати в цю гру.
прокинься й побач, хто я насправді: вбивця.
я подарую вам букет з одного чорнобривця,
а за нього – ваше життя, тобто вас,
як належне мені, заберу.
я вбив багатьох, щоб сісти з тобою поруч
на цьому страшному бенкеті, що не скінчиться ніколи.
поглянь мені в вічі: я знаю, що бачить мертвий,
коли, дитино, така, як ти, тягне його до неба;
ти поглянь на цей мертвий народ!
знов влаштовує пишні пожертви – й
не чекає на схвальні оплески, бо не такий він дурний.
чи на рівних, чи на колінах зустрічаєте ранок, люди?
я танцюю навприсядки: треба вам якось навчитися
пишатися вашим становищем, щоб мати пристойний вигляд.
а так – забагато базікаєте, регочете надто голосно,
все робите надто криво,
все це гнітить мені серце.
слухайте, я вам скажу щось таке, чого ви не знали:
коли ви скористалися вашим правом ходити випростано,
ваші цінності враз обернулися на їхню протилежність
коли ж ви тепер скористаєтеся вашим правом бути людьми,
ваші цінності знов обернуться вже на кут 90 градусів.
я знаю, що бачить сліпий, коли він стоїть на колінах.
я опівнічний північний змій, що краде своїх дівчат.
чула? я тебе вкрав. тепер ти – моя невільниця,
можу робити з тобою все, що мені заманеться.
– брешу. ви вважаєте, я – інтегральна ганьба,
що розбиваю вам серце, й не купую вам автомобіля.
що від мене ніякої користи. справді? скажіть мені: а хіба
сьогодні не понеділок? вчора була неділя.
можливо, ти в неділю розбила мені серце,
що в ньому відбивалася не вся твоя краса;
а я сказав: використовуй кривого щита, як люстерце,
й нехай тобі відкриються ще кращі небеса.
я впевнений, що сліз в твоїх очах немає.
нам знадобиться такий дуже гарний творчий прийом:
нехай мовчать америки, росії та китаї,
коли моя маленька ридає перед сном.
2
твоя тінь ожила; тепер незалежно від тебе
світом блукає не просто якесь трансцендентне зло,
а конкретне стихійне лихо. "ця пташка не має кеби"
кажуть про неї люди; а тебе тоді там не було.
ти раптом розумієш: якби тебе там не було,
вона прийшла б увечері спалити твоє село;
а якби ти там був, вона взагалі не прийшла б,
і стояв би там, як журавель
на болоті в оточенні жаб.
ціле життя простояти так на одній нозі,
чи розгубити його, життя, в подорожах світами?
краще мені втопитися в чистій дівочій сльозі,
ніж в морі цієї крови –
чи це одне й те саме?
з таким почуттям, з такими тяжкими думками
одного похмурого ранку я марширував на війну.
такі самі, як я, розбишаки думали про те саме:
хлопці, ви йдіть, а я вас потім наздожену.
де ж ти, маля? визволи з цієї тяжкої ганьби,
стягни нарешті з мене цю гамівну сорочку.
я зробив щось дуже сумнівне, а ти цього не роби, –
а як схочеш, зроби, – а схочеш, грайся в пісочку.
мені так погано, дитино, мені все одно,
як ти мене називатимеш після цього.
скажи, що я впав і пробив глибоке моральне дно:
все одно мені гірше не стане;
бо гіршого за це не буває нічого.
я змушую сліпих бачити,
вони бачать все, що називаю бридким.
я змушую калік ходити,
вони ходять там, де їм не можна.
3
комусь це подобається: втрачати
розум. слава в його очах
не більша, ніж всесвіт, що має багато вимірів,
але й не менша, ніж його кохання.
він думає, ви також думали про те,
про що він думає;
він дивиться на вас, як ви спите.
ви завжди з готовністю запалювали сірника,
щоб дати йому прикурити;
ви завжди знаходили іскру, щоб запалити його вогонь.
не кажіть, що це погано для його здоров'я:
все, що ми робимо, заходить надто далеко,
та ми перетворимо це на реальність;
ти одна, що розбила мені серце,
і тобі не соромно.
президенти ніколи не плачуть, але це буде
дня, коли помиратиму, й кликатиму твоє ім'я.
4
бачу, люди зледащіли. навіть воювати якісь неохочі.
а що вже селянській роботі підставити ніжне плече!
ви вже спите, невдахи? відчиняйте ворота ночі!
б'ють барабани; страшно. ніч заливає місто, –
ні, то військо злочинців, мов чорна ріка, тече
з полум'ям на берегах. споглядаю на це урочисто,
піднесено.
музика десь вдалині, місто кричить у вогні.
дивіться: мов сірники, будинки один за одним
підхоплюють наше полум'я, мов несуть олімпійську варту.
ти вже знаєш, до чого все йде, і до чого це все приведе;
все майбутнє осяяно ясно; апокаліпсис – як на долоні.
он перший вершник. – це прибув караван з пекла.
мій кіт-людожер усміхається, мріючи на підвіконні.
вогні під моїм вікном, жертви лежать на підлозі.
щури у всіх кімнатах, грім вже грюкає в двері:
відмикайся, виходь, пожинай в сліпоті свій морок!
люди нічого не тямлять, – вбивай і натягуй усмішку.
ось приходить, кульгаючи, дитина-пірат,
в неї замість обличчя – якийсь циферблат:
ти ніколи мене не пошкодиш, не скривдиш, не підведеш.
ні, це не цирк, я впевнений. клоунам тут не місце!
дитина дає мені впевненість:
ти мене любиш до смерти, еге ж?
– авжеж. дуже гарна сукня. не заважай працювати.
пішла десь. ким ти бажаєш бути? я буду за тебе тим,
хто не жаліє нікого. ці люди – тупі й неохочі;
богів, як по правді, немає; цей світ належить тупим
та ворожим; а демони – тільки засліплюють очі.
5
бий мене, як молоток, дитино, пали мене, як цигарку.
вбий мене зовсім, хай я помру не сам.
кинь мене десь до левів, нацькуй на мене вівчарку,
оголоси божевільним, і згодуй мене цим щурам.
я блукаю в пітьмі. так, я ходжу у вогні.
бажаю тортур, дитино. що ти ще зробиш мені?
вдар мене, маленька, кувалдою по лобі;
а якщо не впаду, вдар мене ще раз.
випусти з мене тельбухи, обсмали мене, мов кабана,
м'ясо продай на базарі. я думаю, завтра – війна.
скуби мене жадібно, як гуска зелену траву.
якщо я загину сьогодні, завтра не оживу.
тож кинь мене до левів. я надіну суддівську мантію
і читатиму їм декларацію про свої та їхні права.
ти занотуєш собі на пам'ять мою лебедину пісню:
ой, куди ж це вона покотилася, безталанна моя голова?
я не один, хто ходить в вогні з простягнутими руками,
волаючи до милосердя – та ліпше мені згоріти зовсім,
ніж вони зроблять мене брехуном;
нехай мене вб'ють, бо то буде ліпше,
ніж я стану таким, як вони. може, я вже такий.
я впав на коліна, я майже зламався;
мій голос дзвенить, як розбите скло:
ви! що ви знаєте? хто забрехався?
вас там тоді не було.
а якщо ви мені нагадали про те,
чого ви не бачили, довіртеся богу:
перехрестіться, й ви помрете,
що брешете всю дорогу.
6
сів ворон на дубі, дивиться – бенкетую.
що ти, каже, святкуєш? думаєш, всіх побив?
а я з цього приводу ніколи не комплексую:
без ворогів – погано, як вовкові без зубів;
та ще гірше – без серця. це ніби сонце без неба
й небо без сонця. де ж твоє серце? шукай.
мені особисто ніяких проблем не треба,
а проте ж філософська цікавість хлюпає вже через край:
то як же, людино? на що сподіваються люди,
здобувши все ціною безсмертної душі?
ви, безумці, себе гіпнотизуєте: "все ще буде!",
та не все так співається, як написано у вірші.
знай, небораку, хоч пиво й тече по твоїй бороді,
мов потік благодати з небесного, кажу як поет, порога:
твоє серце до тебе повернеться, та повернеться аж тоді,
коли помиратимеш в мирі, й кликатимеш до бога.
7
– живи за правдою, шануй своїх батьків,
вклоняйся тіням предків і нащадків,
слухай свою совість, буди живих та мертвих
виграти чи програти, а двічі не помирати,
– ти слухав, слухав, кивав; поринув у мрії, заснув
і раптом заплакав: який благодатний, щасливий сон!
– не ворушися.
– хто там?
– дощ. він не минає: просто перестає.
вийшов надвір – не наснилося. все так насправді й є:
бенкет у народі воронів. ворони – наші друзі.
ми здобудемо більше, ніж втратили, в цім союзі.
зламані списи в морі грязі; трупи, як купи каміння.
ти повинен вступити в права виключного володіння,
ти не хочеш. земля простягає руки до неба,
шарпає, рве, обіймає, пригортає, гарчить і реве:
дурню, приймай! це ж твоє! що тут не так, дурню?
ти не знаєш. твої очі надто багато бачили;
твої руки забрали забагато життів.
слухай, дивися, обмацуй. хробак заліз тобі в вухо:
всі люди рівні, коли вони мертві;
всіх ворогів і друзів поглине байдуже пекло
burner, motörhead
ID:
879019
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.06.2020 20:38:19
© дата внесення змiн: 08.06.2020 21:00:00
автор: Alisson
Вкажіть причину вашої скарги
|
